Історія

Вінницький Вознесенський Братський чоловічий монастир

У XVII столітті у Вінниці існував православний Вознесенський чоловічий монастир, який був духовним, просвітницьким і культурним центром нашого регіону в найскладніші часи експансії уніатів і єзуїтів. Саме при Вознесенському братському чоловічому монастирі трудами видатного Київського Митрополита святителя Петра (Могили) було започатковано філіал Києво-Могилянської академії де кувалися кадри для інтелектуальної боротьби.

Точна дата заснування монастиря нам не відома. Єпископ Амвросій (Орнатський) в «Історії російської ієрархії» говорить про листопад 1631 року. Інші джерела вказують на 1616 рік. Однак, достовірно відомо, що в 1632 році у Вінниці Митрополит Петро (Могила) при братському Вознесенському чоловічому монастирі заснував православний колегіум в якому викладали на ряду з вітчизняними іноземні педагоги: греки, болгари, серби, поляки (Івашкевич, Литопольський та ін.).

З моменту заснування та до самого його закриття в колегіумі викладав сподвижник святителя Петра монах Києво-Печерського монастиря Афанасій Кальнофойський, який перебуваючи у Вінниці написав визначну пам’ятку церковної історії «Тератургіма, або чудеса, які були, як в самій чудотворній Печерській церкві, так і в обох святих печерах…» У 1638 році Кальнофойський написав, ще одну книгу «Перергон чудеса з образу Пресвятої Богородиці в Куп`ятницькому монастирі». Також у колегіумі викладав не менш відомий Софроній Почанський. Участь у навчальному процесі приймали монахи Вознесенського монастиря. Одним з них у 1635 році на прохання Брацлавського підсудка Михайла Кропивницького написано книгу: «Показання Церкви істинної». Фактично це був катехізис з викладанням вчення Православної Церкви, який 8 червня 1638 року урочисто зачитали на зібранні колегіуму. За короткий час православний колегіум за рівнем освіти почав складати конкуренцію єзуїтам. Все частіше відбувалися сутички, які призводили до кулачних боїв між студентами навчальних закладів, які відбувалися на міському ринку.

Також, ми знаємо, що з 1634 року Вінницький Вознесенський монастир мав два зобов’язання, перше від брацлавського земського писаря Сильвестра Черленковського на 4000 золотих польських та на село Бохоники, надане як фундуш монастирові. І друге зобов’язання від Михайла Кропивницького на 3000 золотих польських на відсотки на село Комарів. В ті часи Вінницький каганат виконував функцію теперішніх банків і окрім шляхти свої капітали мав також Вознесенський монастир. Згідно протестації ігумена Вінницького Вознесенського монастиря отця Геннадія Дешковського від 13 квітня 1684 року ми дізнаємося, що у нього були відібрані зобов’язання вінницького єврейського кагалу на 6000 золотих польських, які він у 1645 році позичив кагалові на відсотки. Друге зобов’язання кагалу на 2000 золотих польських, які дала пані Гелена Сохановська, дружина брацлавського земського судді 1646 року, щоб відсотки йшли на Вознесенський монастир, а за це в монастирі мали кожного тижня двічі відправляти панахиду.

У 1640-х роках вінницькі міщани передають свої землеволодіння Вознесенському монастирю. Зокрема від Костянтина Лукашевича – хутір і ставок з млином на річці Вінниці (на підставі заставного запису на 500 золотих польських) та від Сахна Ушкала – хутір на річці Вінниця з ставками, саджавками, лісами, полями й садами (на підставі заставного запису на суму 800 золотих польських). Окрім цього вінницький протопіп Матвій передав своє землеволодіння Вознесенському монастирю (на підставі заставного запису на 200 золотих польських). Стрімкий ріст обителі призвів до того, що монастир посів важливе місце в культурному житті тогочасної Вінниці.

З історією Вознесенського монастиря пов’язана одна цікава гіпотеза, яка безпосередньо стосується оборони Вінниці 1651 року. Згідно цієї гіпотези Іван Богун під час так званого «вінницького льодового побоїща» разом зі своїм військом облаштувався у Вознесенському чоловічому монастирі. Деякі історики критично ставляться до цієї версії, адже перед козацькою війною Вознесенський монастир в постійній боротьбі з єзуїтами занепав настільки, що навіть в православних джерелах цього періоду згадки про нього дуже непевні. Дехто припускає, що Вознесенський монастир на той час переїхав з полонізованої Вінниці в більш тихе місце – містечко Купчинці, поблизу якого знаходилися монастирські угіддя села Копіївка. Про Вознесенський монастир в селі Купчинці згадується в «Історії Русів» Г. Кониського. Тому, вірогідніше, що оборону Іван Богун тримав в центральній, укріпленій споруді міста єзуїтському кляшторі.

Вознесенський монастир був в постійному конфлікті з єзуїтами та вищою польською землевласницькою верствою міста. Не витримавши конкуренції, через сім років свого існування у 1639 році святитель Петро (Могила) вирішив перенести колегіум на Волинь в Гощу, садибу своєї родички, поміщиці Раїси Саломорецької. Становище православного населення було настільки плачевним, що на при кінці XVII століття зникають згадки і про сам Вінницький Вознесенський чоловічий монастир. Народні перекази кажуть, що єзуїти витіснили православних монахів з Вінниці та зробили все, щоб знищити пам'ять про Вознесенський монастир.

Вигнанні монахи у 1726 році перейшли в передмістя Вінниці на Старі Хутори (Вінницькі Хутори) де збудували дерев’яний храм на честь святого великомученика Георгія Переможця. Над входом був різьблений надпис: «З благословением Отца, изволением Сына и споспешеством Святого Духа создася храм сей св. великомуч. Георгия, року Божого 1726, месяца июля, 2 дня, тщанием священно-иеромонаха Никифора». По своїй архітектурі храм належав до старовинного архаїчного типу побудови, з прямокутною формою зрубу дубових балок та пірамідальним трьох купольним перекриттям та, так званим «опасением». З часом гонту, якою було накрито куполи замінено на залізні листи, а із західної сторони прибудовано притвор. Відомо, що в 40-х роках XVIII століття монастирську общину очолював отець Пахомій Пасецький, який у 1744 році звершив чернечий постриг насельниці Рожецького монастиря Таїсії Касперської. Звершувалася чернеча молитва у Вознесенському монастирі при храмі великомученика Георгія до жовтня 1745 року. Вознесенський монастир було зараховано до категорії «скасованих» до тих пір, допоки фундатори не забезпечать обитель фундушем. У 1751 році за розпорядженням Василіянського греко-католицького ордену Вознесенський чоловічий монастир було зачинено. Можемо припустити, що в той час Вознесенський монастир підпорядкувався уніатів, як і більшість церков Поділля. Церква святого Георгія Переможця проіснував до 30-х років ХХ століття, після чого була розібрана безбожниками на дрова.

ВІДРОДЖЕННЯ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Новітня історія Вознесенського монастиря почалася 7 березня 2024 року коли Священний Синод Православної Церкви України заснував в пам'ять про колишню обитель однойменний Свято-Вознесенський чоловічий монастир. Настоятелем монастиря призначено клірика Спасо-Преображенського кафедрального собору архімандрита Софронія (Чуприну). Місцем розбудови монастиря було обрано село Іванівку Вінницького району Вінницької області, яка знаходиться в 17 кілометрах від Вінниці. Територія монастиря знаходиться на мальовничому пагорбі який здавна належав шляхетським панським родам. Після революції маєток націоналізували. В кінці 60-х років ХХ століття там розташовувалася сільська лікарня до якої добудували довгий корпус для стаціонарного лікування. З початку 90-х приміщення стояли занедбаними, а територія заростала чагарниками і деревами. 31 травня на території Свято-Вознесенського чоловічого монастиря розпочалося прибирання і підготовка території до першого богослужіння. За сприянням голови ОТГ Августовича Богдана та сільської голови Кухар Валентини, жителів села Іванівка, військових, парафіян з сусідніх громад та вінничан було розчищено занедбану територію та підготовлено площадку для богослужіння. За допомогою військових було встановлено уклінний Хрест з Розп’яттям на місці майбутнього головного храму монастиря на честь Вознесіння Господнього. 13 червня 2024 року в день престольного свята, при численних паломниках та гостях монастиря митрополит Вінницький і Барський Симеон з духовенством єпархії завершив перше богослужіння в Свято-Вознесенському чоловічому монастирі. З Божественної Літургії та освячення уклінного Хреста розпочалася новітня історія давнього Вознесенської чоловічого монастиря.

Село Іванівка, Вінницький район, Вінницька область, вулиця Українська, 10

Індекс: 23250

Тел.: + 38 (093) 131-30-29

monasteryocu@gmail.com

Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування