Вселенські Собори збиралися у найскладніші історичні періоди життя Церкви, коли хвилювання в християнському світі ставили православний народ перед вибором. Перші два Вселенські Собори були у четвертому столітті, наступні два – у п'ятому, два – у шостому. Сьомим Вселенським Собором у 787 році закінчується епоха Вселенських Соборів.

На семи Вселенських Соборах було точно сформульовано та затверджено низку основних віровчальних істин, які стали таким чином частиною Священного Передання. Статус Собору встановлюється Церквою з урахуванням характеру рішень Собору та його відповідності церковному досвіду, носієм якого є церковний народ. Могутня епоха Вселенських Соборів від IV до VIII століття виробила ті Догмати і ті закони за якими живе наша Церква до сьогодні.

Сенс особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки Собори мали дар затверджувати «для всіх корисні» визначення в галузі християнської віри та церковного благочестя в кризові моменти церковної історії. Окрім догматичної діяльності, святі отці Вселенських Соборів виробляли правила, які служать для впорядкування церковної дисципліни.